Prisoners of Time — останій з Архівів

Ми говорили про архіви Десятого Доктора, ми говорили про архіви Одинадцятого Доктора, але, як ми казали у випусках, залишився ще один не проговорений архів…

Тож час нам поговорити в текстовій формі про останній архів — Prisoners of Time.

Prisoners of Time — мінісерія від IDW на 12 випусків, створена спеціально до 50-річчя франшизи, яка виходила протягом 2013 року паралельно з останніми випусками онгоїнгу про Одинадцятого Доктора і була останньою піснею IDW перед переданням прав до Titan Comics. Котрі пізніше, власне, і перевидали історії IDW в серії Архівів: спочатку в електронному форматі, а пізніше в друкованих збірках.

Оскільки Prisoners of Time — ювілейна історія, нас, звичайно ж, очікує мультидокторівський сюжет. І так само, як в іншому творі під ювілей — День Доктора — сюжет весь час крутиться навколо подій відновленої ери. Проте у В’язнів ситуація покраще через більш антологічну структуру завдяки щомісячному формату і тому дозволяють більше розкритися минулим Докторам — 10 з 12 випусків це сольна історія Докторів з Першого по Десятого (за виключенням Доктора Війни), котрі лише переважно у фіналі своїх випусків докладаються до загального сюжету.

І докладаються, власне, тільки тим, що у фіналі супутників Доктора викрадає злісний дід в плащі, змінюючи таймлайн Всесвіту, що стирає спогади Доктора про самі викрадення. Все це відбувається з метою помститися Доктору. Цей же чоловік в деяких випусках, тих що ближче до фіналу, може з’являтися і на початку історії, щоб додати експозиції для події, але взаємодія з Докторами завжди буде у кінці.

Насправді сама ідея помсти як двигуна подій в цьому випадку є доволі цікавою. Бо, по-перше, нарешті ніхто не хоче зруйнувати світ/людство/планету. Так, втручання в час спричинить знищення світу, проте це не є метою антагоніста, він взагалі на це не зважає. По-друге, цей хід допомагає створити більш особисту історію і ставить Доктора у центр сюжету, не тільки як активного головного героя, але і як персону.

Проте перед розмовою про помсту і глобальний сюжет пропоную спершу пробігтися по сольним пригодам Докторів, що займають основну частину серії. В деталях я буду говорити не про всі, бо в більшості своїй ці історії не дуже вирізняються і часто мають ті самі проблеми. Останнє переважно стосується випусків про класичних Докторів. Власне, їх проблемою є те, що сценаристи просто-напросто не попадають в характери самих Докторів. Особливо гостро це помітно у випусках про Першого, Другого, Третього та Четвертого. І в поєднанні з не те щоб прям оригінальними сюжетами ця ситуація не грає на руку творцям. Хоча в історіях про П’ятого та Шостого ситуація на диво стає кращою: що у першого гарно грає близьке зображення війни між сонтаранцями та рутанами й висвітлення того, як Доктор ставиться до цього конфлікту та, особливо, до кодексу честі сотаранців; що в другого присутнє неймовірне повернення Фробішера та вся доволі весела катавасія навколо “викрадення пінгвіна” з подальшою ескалацією у з’яву Володаря. Що може і звучить абсурдно, але повністю передає що дух серіалу, що дух пригод Фробішера. Та й взагалі, кожна з’ява Фробішера — це свято, а він ще й до основного сюжету докладається.

Окремо я хотів би відзначити історію Восьмого Доктора, бо для мене його випуск став прихованим скарбом цієї мінісерії. Все почалось з перших сторінок, коли мої очі потрапили на неймовірний стилізований малюнок Роджера Ленґріджа (котрий раніше вже малював стрипи по Доктору для DWM), далі продовжилось неймовірним гуфі дизайном Наглядачів (Overseer) і закінчилось самою історією про дилему перекладання відповідальності на інших, викрадення органів та про готовність нести відповідальність за власні рішення. Ну і повернення Ґрейс було гарним бонусом, хе-хе.

Також окрему увагу від мене отримала історія Десятого Доктора з простої причини — моє фанбойство за Мартою! Позаяк так сталося, що Дев’ятий Доктор в принципі не мав нікого за стабільного супутника, крім Роуз; Десятий був звільнений з обіймів лондонської блондинки і переданий в ґьорлбосні руки Марти. Проте поза тим історія особливо не виділяється й будується навколо ностальгії за науково-фантастичними фільмами 50-х років, куди неймовірно гарно вписалися кварки (Quarks) та домінатори (Dominators), що були серед пулу ворогів Другого Доктора. Іншим міцним стовпом випуску є малюнок Елени Касаґранде (яка далі малюватиме комікси про Доктора і для Titan Comics).

Останні ж два випуски присвячені вирішенню основного конфлікту серії, а головну роль займає Одинадцятий, актуальний на той час Доктор, хоч всі інші й з’являться у фінальній битві в останньому випуску. Тож пропоную повернутися до глобального сюжету та теми посту, яку я піднімав вище.

Якщо почитати мінісерію, глянути в інтернеті, або мати щастя читати цю статтю, можна дізнатися, що антагоністом історії є Адам Мітчел — тимчасовий супутник Дев’ятого Доктора, той самий котрий зробив собі дірку в чолі, за що був справедливо вигнаний з ТАРДІС, і персонаж, на ім’я якого ви можете сказати: “Це хто взагалі?”, — якщо ви давно не передивлялись еру Дев’ятого. І насправді це цікаве рішення поставити на місце головного лиходія саме його, а не якогось там Володаря (який тут все одно є) чи далеків (котрих слава богу тут нема).Та й конфлікт від цього стає більш особистісним — Адам бажає помститися Доктору за те, що той не дав йому другий шанс. Замість того, аби усвідомити власні помилки й зрозуміти, чому Доктор полишив його на Землі відразу після першої подорожі, Мітчел починає звинувачувати Доктора у фаворитизмі. До чого, власне, і зводиться викрадення ним супутників, аби у фіналі поставити Доктора перед важким питанням — визнати те, що він має улюбленців, і обрати одного/у з супутників, лишивши інших помирати. Аби довести, що Доктор любить когось одного більше за інших. Адже так Адам і бачить свою історію — він полишений не тому, що зробив помилку внаслідок свого егоїзму, а тому, що Дев’ятий Доктор піклувався і любив Роуз більше, ніж його.

Що в принципі підсвітлює дійсно цікаву сторону Доктора — чи дійсно він цінує всіх супутниць/ків однаково? Частково цю тему можна помітити ще в третьому сезоні відновленого серіалу, коли для Десятого Роуз завжди затуляла Марту. Так само, як Момент у Дні Доктора затуляє всіх інших супутників обраним образом Роуз, щоб найкраще прокомунікувати з Докторами. Чи спровокована дивними рішеннями Девіса регенерація П’ятнадцятого Доктора в тіло Біллі Пайпер/Роуз. Як цю ситуацію розвинуть далі, звичайно, не відомо, проте цікаво розглянути це через особливий зв’язок Доктора й Роуз, наче насправді в нього завжди була фаворитка, що і намагався довести Адам.

Проте, очевидно, що в реальності мінісерії Доктор відкидає цей факт, доводячи Мітчелу і нам, читачам, що всі супутники для нього однаково цінні. Ти не обираєш улюбленця серед родини, адже кожен член твоєї справжньої родини близький для тебе. Так само у фіналі Адам хоч і помирає під час захисту світу від Володаря, що його зрадив, проте розуміє цю істину. Й не тільки спокутує свою провину, але й доєднується до великої сім’ї Доктора.

Ну і наостанок поговоримо про малюнок, я все ж про комікси вам тут пишу зараз. Кожен з випусків малював окремий художник чи художниця, які різняться стилістично й створюють доволі гарну галерею того, як можна працювати з Доктором та тематикою графічно. Від більш комедійного Роджера Ленґріджа до темного Метью Доу Сміта, й від таких титанів стрипів по DWM, як Лі Саліван та Джон Ріджвей, до новеньких у франшизі Елени Касаґранде та Саймона Фрайзера, що надалі закріпилися в коміксах по Доктору від Titan. Взагалі рішення долучити до художників велику вибірку британських авторів, котрі вже мали значний досвід у створенні стрипів до DWM, неймовірно гарне, не тільки як данина ювілею, але і як підкреслення певної тяглості та й просто висвітлення школи британських коміксистів на рівні з американською.