Catastrophea: випадковості та політична критика

Catastrophea

Past Doctor Adventures №11

Terrance Dicks

1998 рік

Продовжуємо нашу подорож пригодами минулих Докторів крізь друковані літерки на папері, які ми почали ранішим відгуком на Bunker Soldiers. Проте ми відходимо від Першого Доктора та історичного сюжету до Третього Доктора з іншопланетною пригодою! (Ура, Ярчик не шукатиме історичні неточності!)

Сама фабула історії доволі проста, невибаглива і в дусі Доктора Хто — ми прилітаємо на чужу планету й вирішуємо місцеву проблему. Єдине, що по сюжету на планеті, котру в народі називаються Катастрофея (Catastrophea), доволі багато проблем. Й головним з них назва — колоніалізм та рабовласництво.

Із розкриттям теми колоніалізму Теренс Дікс справився доволі непогано, не тільки зі сторони знущань над аборигенами, але й висвітлення проблем тих, хто начебто покликаний захищати моральні ідеали людства та боротися з работоргівлею й колоніями. Іншими словами, автор повним ходом проїжджається по місцевому аналогу ООН та її “блакитних шоломам”, що швидше за все було викликане реакцією Теренса на певну неспроможність миротворчих сил реальної ООН в низці активних дій в Африці та Боснійській війні. Як мінімум по датам ці події могли повпливати на написання.

Проте не критикою влади єдиною! Так само Дікс проходить по активістам будь-якого ґатунку, критикуючи майже кожен підхід — від людей, які протестують за мир в усьому мирі, до людей, які підтримують лише політичний протест, й закінчуючи активістами, які відразу виступають за збройний виступ. Сам автор в творі, наче як, намагається не підтримувати жоден з цих поглядів. Очевидно, пишучи про Доктора, Теренс більш поблажливий до політичних виступів, агітації та переговорів.

Проте в усій цій критиці є певна сюжетно викликана специфіка — втручання не у свою боротьбу. Всі активісти в межах твору — люди, котрі виступають за звільнення корінного населення планети, що звуть себе Люди (The People). Поворот тут в тому, що самі Люди є доволі пасивними, чому так буде далі пояснено у творі, й тому взагалі не виступають проти свого становища. Вони спокійно служать людям, навіть тоді, коли номінально не мають цього робити, адже прийшла міжпланетна ООН з її блакитними шоломами для їх захисту. В такому розрізі людські активісти продовжують, як на мене, колоніальний вплив і погляд на корінне населення Катастрофеї. Вирішуючи замість Людей, що є для них краще. Очевидно, пасивність не є виправданням перебуванню у рабстві, але і позбавлення агентності у боротьбі не зробить ситуацію кращою у висновку. Проте навіть у своїх кращих інтенціях борці за свободу Людей забирають їхню суб’єктність, зверхньо вирішуючи, що буде краще для них. Всередині твору це доходить до того, що один з активістів (який виступає за збройну боротьбу) виголошує думку, що для корінного населення було б краще, якби активісти спровокували війну, і настраждавшись у цій війні, Люди, може, подумають й вирішать дати відсіч. У висновку приводячи до думки, що часто борцями за чужу свободу керує не так почуття справедливості та моральності, як власне его й амбіції. З чого чужі страждання для них перетворуються у всього лиш інструмент.

Натомість сюжетне пояснення пасивності Людей насправді доволі цікаве й, можна сказати, не однозначне. Бо, в принципі, воно проконфліктне та антипацифічне. Теренс продвигає вже доволі стару тезу про те, що війна є рушієм прогресу (з чим, звичайно, не посперечаєшся), проте доводить до трохи дивного та перебільшеного формату — корінний народ занепав та став пасивним, бо обрав шлях пацифізму, піддавши всю свою расу ментальному контролю, який прибирає будь-які думки про агресію як такі. Й у фіналі, з частковою допомогою Доктора, Люди звільняються від цього контролю й повертаються до свого войовничого коріння.

І це приводить в дискурс Доктора Хто довлі незвичну для франшизу тезу — війну та агресію як вимушене зло. Дійсно трохи дивно спостерігати, як Доктор розповідає Джо про те, що так, війни це погано, але всі раси мають пройти через купу воєн, щоб стати такими, якими вони є, щоб розвиватися. І от мені вся це тема прочитувалася доволі дивно з точки нашого українського досвіду. Бо з однієї сторони так, пацифізм і миролюбство це шляпа. А з іншої — це виправдання війни, як події, через яку ми мусимо пройти та без якої не рухається прогрес, що веде до певного виправдання будь-якої війни і жертв нею спричинених. Наче тобі кажуть: “Так, на вашу країну напали, ви ховали своїх друзів та родичів. Але! Зате який технологічний розвиток ви завдяки цьому отримали! Якби не ця війна ви б так сильно не розвинулися!”. Що звучить прям доволі по-людожерськи.

Проте загальна картина доволі цікаво відбивається на Докторі. Дійсно доволі незвично спостерігати за тим, як він намагається виправдати необхідність агресії і видає тези в стилі: “А може їх і не треба рятувати, якщо їм нормально у рабстві”. Особливо на фоні телевізійних історій того ж самого Третього, що постійно має проблеми з мілітаризмом людства під час роботи на Землі (до прикладу фінали сюжетів про силуріанців та морських дияволів). Й так само цікаво спостерігати за Доктором, коли той зустрічається із занадто великим завданням. Буквально в самій книжці є сцена, де він відповідає Джо, яка закликає його втрутитися, тезою про те, що допомогти людям відбити планету від далеків це одне, а вирішити водночас проблеми рабовласництва, криміналу, наркоторгівлі та політичного хаосу (які всі були на Катастрофеї) це вже зовсім інше. Й це понад його сили, а навіть якщо і не понад сили, то точно не швидка пригода. Що виставляє Третього та й взагалі Доктора як такого для нас у зовсім іншому образі, відмінному від звичного вічно безвідмовного рятівника.

Попри вище описані мною теми сама книга не те щоб прям гарна, але нормальна. Ця кількість проблем Катастрофеї хоч і показує нам ліміти Доктора, але їх так багато, що Дікс просто не встигає їх всі достатньо розкрити в межах двохсот з копійками сторінок. Навіть враховуючи, що одна з проблем взагалі самиворішувальна, а саме блокада планети драконіанцями, яка насправді наявна в сюжеті тільки для того, аби Катастрофея не мала зв’язку з усіма іншими. Що насправді непогано, і це доволі логічне пояснення і навіть на фінальний розвиток історії ця блокада впливає прям доволі гарно. Проте от проблема наркоторгівлі, наприклад, висвітлена дуже так собі.

Відносно бісячим був сам спосіб залучення Доктора в сюжет — він всюди потрапляє через випадковість та неправильне впізнавання іншими. Активісти-повстанці випадково приймають його за свого лідера — Ель Ламму (El Llama), — якого мали послати з Землі й який мав пробитися через блокаду; місцеве представництво космічного ООН та блакитних шоломів теж приймають Доктора за лідера повстанців тільки тому, що раніше, буквально перед блокадою, прийшло повідомлення, що така особа приїде, а вже після вони не могли зв’язатися з керівництвом та перевірити інформацію. Потім Доктор, наче, доводить керівнику миротворців, що він не лідер повстанців, і тут його з військового табору звільняють власне самі повстанці (хоч Доктор і не хотів цього), адже переконані що він Ель Лама, і ось тепер через це миротворці та ООН теж так вважають. В якийсь момент я вже буквально брав собі 5-10 хвилин перерви від книги, кожен раз, коли така випадковість відбувалась, бо це неймовірно дратувало. Але потім виявляється, що так чисто випадково сталося, що Люди чекали обраного і Доктор повністю підходить в цей опис, і я починаю просто завивати. Хоч Теренс Дікс і намагається закинути нам можливе пояснення цієї суми співпадінь через роздуми Доктора, що може це Володарі Часу та Агенція Небесного Втручання підлаштували все так, аби вирішити всі місцеві проблеми його руками. Але це пояснення абсолютно не рятує ситуацію, бо цю серію випадків, особисто мені, під кінець стало тяжко сприймати серйозно. Хоча якби вже докрутити рівень випадковості в максимум, то можливо могла б і вийти непогана абсурдна комедія (хоч книга нею і не є).

В загальному Catastrophea постає непоганим твором для ненапряжного читання, від якого не варто очікувати сильно багато й тоді він може дати вам кілька вечорів легенької розваги й навіть трохи незвичного висвітлення Доктора.