Short Trips: The Wednesday That Wasn't — відгук на аудіооповідання

Минулого року в одному з дописів ми вже обговорювали, що таке The Paul Spragg Memorial Short Trip Opportunity і ті аудіо оповідання, що вийшли в межах цього щорічного конкурсу з 2016 по 2024 роки. І от в грудні минулого року вийшло переможне твір за 2025 рік — The Wednesday That Wasn't.

The Wednesday That Wasn't

Автор — Luke Hollands

Читає — Claire Corbett

Цього разу в нас вперше історія з Тринадцятою Докторкою, що, найімовірніше, пов’язане з тим, що якраз десь минулого року Big Finish і отримали права на створення творів з нею.

Проте саме оповідання, як і частина його колег з The Paul Spragg Memorial Short Trip Opportunity, ведеться не з точки зору Докторки. Головною героїнею в нас є Една Террон — працівниця Галактичного Офісу Втраченої Власності (Galactic Lost Property Office). Окрім того, що це місце роботи дає можливість втілити купу відсилань (що і було зроблено на самому початку), навколо однієї конкретної втраченої власності і буде крутитися весь сюжет.

Проте замість втрачених скарбів, зброї та артефактів в Офіс потрапляє втрачена Середа… В принципі, сама ідея втраченого дня, який знаходиться в офісі втрачених речей, доволі весела, як на мене. Однак Люк Голландс йде трохи далі за цей забавний концепт і розкручує доволі цікавий конфлікт — ця конкретна середа була важлива відразу декільком поганцям. Саме в цей день Докторка перемогла їх, проте втрата цього дня відмінила її дії й вони перемогли. Тож якщо лиходії зможуть заявити право власності (або просто зможуть викрасти) на цей день, то вони матимуть можливість зберегти свій тріумф. Очевидно, Докторці цей день важливий з абсолютно дзеркальних міркувань.

Й власне, всі події в оповіданні відбуваються внаслідок того, що Докторка показує Едні, що ж саме відбувалось в цю середу, аби довести їй, що саме вона має забрати цей день. Адже Една, як бюрократка зі стажем, просто вимагає правильно заповнену паперову форму про право власності й готова віддати день тому, хто правильно заповнив папери.

Проте цікаво, як всі показані події з трьома антагоністами закручуються навколо персональної історії Едни. Перша зустріч відбувається з Кандрою — воєнною королевою Скетраксів (Kandra War Queen of Scetrax), — що почала війну, аби встановити контроль над планетою. І оці дії перегукувалися з тим, як Одна дитиною втратила дім через війну;

Edna struggled to breathe. It was the first time in fifty years she had seen the sky. Back home, as a girl, she’d loved to lie in the cloverweed and look at the clouds. But that was before the war. Before the soldiers came. Before she lost everything. There was no time for cloud-gazing then. Only running.

Друга зустріч — з Третім Небесним банком (Third Celestial Bank), який є живим банком, що працює з “брудними” грошима та фінансує війни та геноциди — перегукується з бідністю Едни, яку вона застала після втечі від війни.

Edna remembered how she and her mother had fled their home with nothing. How they’d run from the war. Always poor. Always hungry. Never safe. The Lost Property Office had changed all that. Given her sanctuary. Roots. Purpose. She had returned her thanks by caring for the lost things. Giving them a kind of sanctuary too.

І третя зустріч — з Делегацією Салкун (The Delegation of Salkoon), вид яких є вампірами потенціалу (potential vampire), які харчуються невикористаним потенціалом. Власне вони зоркестрували дії Кандри та Банку, бо хотіли захопити Докторку з метою похарчуватися її втраченим потенціалом, що з’явиться з того майбутнього, яке не відбудеться, якщо її захопити. Окрім цього, природа цих вампірів гарно перегукується з історією Едни та з тим потенціалом, який вона втратила, покидаючи рідний дім через війну.

І все закінчується тим, що Една сама спричинила “втрату” цієї середи. Адже це вона закрила її в статусі, бо не хотіла покидати своє місце роботи — Галактичний Офіс Втрачених Речей, єдине місце, яке після війни було їй комфортним і сприймалося домівкою.

‘I had nothing when I came here,’ Edna said softly. I’d fled war. I went missing. But it didn’t matter. I was lost among the lost things. This place gave me shelter, hope, purpose. In return I gave it my life. And it was worth it. The joy on people’s faces when they found what they’d lost. Every day, I gave people a little piece of their heart back. Do you know how addictive that was? I was only supposed to stay for a three-year posting. But when the end came... I just couldn’t leave. I wished that final day would never come.’

Тож під кінець ця історія виявляється аж ніяк не про лиходіїв, захоплення світів та втрачені дні, а про звичайний страх змін, страх рухатись далі в невідоме, боячись втратити єдине місце комфорту в житті.

Доволі миле і гарне оповідання, насправді. Гарні як і фабула, так і сюжет, в який вона обгорнута. Висвітлення досвіду війни, з мого погляду, наче, непогане; проте, певне, тут варто більше питати не мене. Хоч я, як і ви, проживаю війну, та все-таки не втрачав домівки і не був вимушений тікати. Тож, з мого погляду, висвітлення автором цієї теми хоч і непогане, проте цікаво було б почути думку людини з більш відповідним життєвим досвідом.

The Wednesday That Wasn't можна безкоштовно отримати на сайті Big Finish.