Earthworld: нова точка входу та історичні непорозуміння

Earthworld

Eighth Doctor Adventures №43

Jacqueline Rayner

2001 рік

Я почав це читати через динозавра на обкладинці. Чесно. І хоч динозаврів в цій історії не так багато, та все ж роман мене не розчарував!

Але про все по порядку.

Earthworld є сорок третім романом в серії про Восьмого Доктора, але водночас є доволі гарною точкою для нових читачів, які я не хочуть читати попередні 40+ книжок. Власне через введення нової супутниці в серію — Енджі Капур. Хоч її перша з’ява була в сорок другій частині серії — Escape Velocity, — в якій помирає її хлопець, що тягне низку рефлексій вже у творі, про який я пишу зараз. Проте насправді Джаклін Рейнер дає в тексті достатньо контексту попередніх подій для того, щоб не страждати через непрочитані попередні книжки. І це стосується не тільки Енджі.

Окрім її сюжетної арки, в Earthworld продовжуються й інші дві арки персонажів: амнезія Восьмого Доктора, яка почалася після The Ancestor Cell (тридцять шоста книга в серії), та криза ідентичності Фітца Крайнера (який подорожував з Доктором, починаючи з дев’ятнадцятого роману серії — The Taint), викликаної тим, що Фітц дізнався, що насправді є клоном оригінального Фітца. Ця арка з клонуванням почалась в Interference - Book Two (двадцять шоста книга серії), а дізнався про клонування Фітц у The Ancestor Cell. Проте так само, як і з подіями минулого Енджі Капур, Джаклін Рейнер прописує книгу в такий спосіб, аби було загальне розуміння ситуації. Та дати можливість співпереживати тому, крізь що проходять Доктор та Фітц, без потреби перечитувати попередні 10-20 романів заради контексту.

Тож, враховуючи, що це перша пригода Енджі в ролі офіційної супутниці, а також те, що весь важливий контекст попередніх подій вплетений в сам текст роману, Earthworld дійсно є одним з гарних місць, аби почати читати романи про Восьмого Доктора.

Проте що ж в нас тут сюжетно? По суті своїй сюжет роману це умовний «Край „Дикий Захід“» з розміщенням в далекому майбутньому з нотками неправильної інтерпретації земної культури та історії. Насправді останнє мені дуже перегукувалося зі значно пізнішим романом по Доктору Хто — The Coming of the Terraphiles під авторством Майкла Муркока, що вийшов 2010 року. Що там, що там основним “гімміком” сюжету було не розуміння другорядними героями історії та культури Землі, викликаної тим, що ці герої сильно віддалені в часі від історичних епох, якими захоплювалися, а час видозмінив реальний образ Землі. Саме тому на Новому Юпітері в парку розваг під назвою Earthworld в зоні про Єгипет будуть ходити хлопчики з головою шакала, а в зоні Лондона 1960-х років Елвіса будуть вважати повноправним королем Землі (а також буде безліч відсилок на монстрів з класичного серіалу 60-х років, таких як єті чи робот ВОТАН, які також будуть неправильно проінтрепретовані).

В той же час сильно постраждає світ Артуріани, в якій Мерлін та Ланцелот були насправді рибами, яких Фея Озера перетворила на людей для допомоги Артуру, а оригінально вони були марліном (marlin) та ланцетником (lancelet) відповідно. Моргана Ле Фей з часом розділилась на трьох відьом Морган, Лі та Фей; Мордред заміниться на Морта через помилкове прочитання назви Le Morte d'Arthur і т.д.

Насправді всі ці неточності та викривлення, особливо в моментах з артуріаною (яку я дуже люблю), це неймовірно сильна комедійна складова книжки. І, як на мене, виграють в схожого концепту в книзі Муркока.

Проте за ширмою вбивчих андроїдів розвиваються й інші напрями історії: дослідження проблем монархічної влади, стосунків батьків та дітей, етики робототехніки та клонування, а також наша улюблена тема колоніалізму. Адже частиною набору персонажів є групка підлітків нащадків земних колоністів, що виросли вже на Новому Юпітері та сформували власну культуру, і внаслідок чого не хочуть продовжувати бути просто колонією Землі з її культурною гегемонією (на цьому місці передамо привіт «Колонії» Макса Кідрука). І всі ці напрями розвиваються рівноцінно добре разом з розвитком і основної гілки про трійку вбивчих андроїдів-дочок короля Нового Юпітера.

Окремим бонусом є і взаємодія тріо головних героїв між собою та їх сольна динаміка. Енджі Капур абсолютна слей квін і айконік молода жінка з доволі тверезою реакцією на нові пригоди, що припали на її плечі. А також з протяжним крашем на Восьмого Доктора, але всі, хто бачив молодого Пола МакҐанна, думаю, можуть її зрозуміти (я он повністю розумію і взагалі не засуджую). Восьмий Доктор з частковою амнезією абсолютне сонечко, й у авторки дуже гарно виходить передати ці незручності через втрату пам’яті, так само, як і те, як Доктор намагається все це обходити (і фоном неначе фліртувати з Енджі, хоч про це ніде не писалось прямо). А от хто прямо фліртує з Енджі, так це Фітц, але з того, що текст дає нам зрозуміти, він стабільно у своїй слат ері й фліртувати з усіма це його природний стан. Проте для нього підсвітленням в цьому романі є момент втрати ідентичності і як він виходить з цього стану, тут пані Джаклін Рейнер попрацювала на славу.

У висновку Earthworld — роман, що водночас гарно поєднує продовження попередніх сюжетних ліній та створуєю точку для входження нових читачів. Й поверх цього працює хоч з не новим, проте все ще цікавим концептом, змішуючи гарний гумор та легкість з дослідженням доволі серйозних тем.