Київська історія Доктора — відгук на роман Bunker Soldiers

Bunker Soldiers

Past Doctor Adventures №38

Martin Day

2001 рік

Як киянин від народження та вічний фанат Києва, я ніяк не міг обійти увагою цю книгу з першого моменту як дізнався про неї. Уявіть собі! Роман про Першого Доктора в середньовічному Києві, як не бути ексайдет людині котра фанатіє по Доктору довгі роки і як всі ми завжди хотів історію про пригоди Доктора в рідній країні. А тут ще й рідне місто!

Відносно довгий час я тримав цю книгу в спогадах з думкою колись купити, тож за певний час мій запал хоч і стих проте не зник. Стих ну бо ви знаєте… Книга написана 2001 року і ми можемо уявити, що це означає — Kiev замість Kyiv, нотки російської історіографії, називання Русі не Rus’ чи Ruthenia, а russia так само з русичами, котрих тут називають russians (саме тому в мене книга трохи пописана чорною ручкою). 

Та все ж бажання прочитати київські пригоди Доктора лишалося, та й ще моя дівчина-філологиня прив’язала цікавість до київського тексту, як літературного явища, тож мені було цікаво розглянути й цю сторону книги (хе-хе…).

Враження від тексту

Перед тим, як перейти до “душної” частини цього тексту пропоную поговорити про щось простіше — про саму книгу і враження від неї!

Bunker Soldiers це доволі міцна історична історія про Доктора, котра, насправді, не те щоб дуже потребує наявності прибульців загалом. І без цього конфлікт, що рухає сюжет доволі гарний — Доктора, Стівен та Додо застрягають в середньовічному Києві, бо прилетіли не туди куди треба і тепер їх тримають під вартою (хоча правди заради під вартою більше ТАРДІС, ніж вони). Треба всього лиш потрапити в ТАРДІС, але обставини піджимають, бо це 1240 рік і скоро монголи дійдуть до Києва. 

Рушійний конфлікт, як можна помітити, доволі міцний і в принципі забезпечує поле для руху — втеча та порятунок киян. Гілка з прибульцем є, швидше, допоміжною (попри назву роману) та існує як спонукальний фактор для Доктора та інших персонажів до більш проактивних дій, спонукаючи Доктора все таки втрутитися в хід історичних подій і спробувати не дати монголам ввійти місто, а просто прийняти капітуляцію, аби запобігти зустрічі монголів та прибульця.

І хоч науково-фантастична гілка цього роману для мене не основна, варто визнати, що зроблена вона прикольно. По-перше, хоч і прибулець-перевертень це не якісь інноваційни концепт, мені подобається те як Мартін Дей описує його оригінальну форму. Та й взагалі, текст дуже гарно передає фізичний стан прибульця-солдата (хоча швидше прибульця-зброї), що стомлений вічною війною. До того ж, Мартін додає прям дуже гарну маленьку особливість “бункерному солдату”, що гарно відтіняє його методи та звички на фоні інших антагоністів Доктора.

Окремо по прибульцю хочу виділити те як Мартін Дей працює з персонажем в середині тексту. Періодично в деяких розділах є частини, що виглядають як звіт військового з місії, написано спеціально в футуристичному антуражі, так що ти сприймаєш їх як флешбеки, котрі мали б пояснити тобі як бункерний солдат потрапив на Землю. Проте, коли ти починаєш усвідомлювати, що ці “звіти” це насправді те як прибулець пояснює для себе ті напади, які він діє в середньовічному Києві це прям дуже гарно докладається.

Проте науково-фантастична гілка не пускає своїх підсюжетів, в той час як історична гілка розростається як маленьке деревце:

• конфлікт між Доктором та Стівеном ґрунті того, що Перший не хоче втручатися в хід історії, поки Стівен та Додо хочуть врятувати киян.

• заборонене кохання між дочкою радника Євгена — Лесею, та сином іншого радника Ісаака — Наумом. Забороненість ґрунтується на ворожості Євгена.

• амбіції Євгена отримати більше влади в Києві, що породжує ворогування насправді майже з усіма. Навіть з рідною донькою в нього є конфлікт, хоч і не на підставі влади

• зради і змовництво православної церкви в особі архієпископа Василя

• намагання воєводи Дмитра хоч щось зробить

• намагання Доктора не дати монголам зустріти прибульця

І всі ці підсюжети доволі гарно розвиваються і доходять логічного кінця. Можливо лише за виключенням підсюжету архієпископа Василя. Ця гілка в принципі доволі слабка і її сенс ледь-ледь жервіє. Відчувається наче автор хотів додати якоїсь антиклікарної нотки в свій текст (можливо на фоні великої клікарності середньовіччя), проте виходить це дуже слабко і мотивація православної церкви до зради доволі тумані.

Окремо хочу виділити активних другорядних персонажів, а швидше їхні імена та ролі і деякі, можливо, підсвідомі речі що до них. Розглянемо таких персонажів:

• Сім’я радника Ісаака — всі євреї,  всі позитивні персонажі;

• Радник Євген (в тексті Yevhen) — русич, в розумінні тексту негативний персонаж. Спраглий до влади, жорстокий до своєї дочки, підставляє Стівена в злочині якого той не чинив, аби не викрити себе;

• Леся (в тексті Lesia) — донька Євгена, позитивна персонажка, в стосунках з Наумом;

• Архієпископ Василь (в тексті Vasil) — русич, негативний персонаж, бо зрадник;

• Тарас (в тексті Taras) — русич, негативний персонаж, бо помічник Євгена;

• Микола (в тексті Mykola) — русич, починає як негативний персонаж, закінчує як сірий;

• Олександр (в тексті Olexandr) — русич, позитивний персонаж, постраждалий від амбіцій Євгена;

• Воєвода Дмитро (в тексті Dmitri) — русич, позитивний персонаж.

Отже, чому я хотів це виділити. Якщо розглядати персонажів русичів майже всі хто має ім’я на український манер в прочитані твору є негативними персонажами, за виключення Лесі та Олександра. Та Микола, хоч і створив пізніше такі-сякі стосунки з Докторм, проте не те щоб розкаявся в підставі Стівена і не зізнався хто йому дав цей наказ. Отже четверто з шести українських імен належать негативним персонажам. Натомість ми маємо майже ідеально доброго і справедливого Дмитра, котрий весь текст носить ім’я Дмітрій, на російський манер. І от я не знаю, чи це я вже накручений, чи автор, швидше за все, несвідомо створює ситуацію, що стає тотожною тому як часто українців зображували в радянському кіно 50-60-х. Коли яскраві українські характеристики українця мали б означати або комедійного персонажа, або бути ворогом системи, поки російські характеристики (ім’я, мова) несли “позитивні” конотації.

Не певен, що автор створює цю ситуацію спеціально. Логічно, що в історії про Київ в персонажів мають бути слов’янські імена (упустимо дружину Тарас — Елізабет), проте мені видається трохи тривожним той факт, що ідеальному, в прочитанні твору, персонажу — воєводі Дмитру, автор дає ім’я саме на російський манер. В той час як всі інші активні другорядні персонажі (часто негативні) мають імена на український манер.

Чи викликано це випадковістю, роками згодовування росією російських та радянських наративів на Захід, чи це просто вплив росії на західну історію слов’янських народів де під цим впливом воєвода Дмитро стає Дмітрієм? Хто зна, проте випадок яскравий.

Поза всим тим негативним, що я написав вище (і парою зауваг до історичної точности, що буде наведена трохи далі), Bunker Soldiers дійсно непоганий роман. Це не шедевр і не найкраща історія про Доктора, але це просто дуже непогана міцна історія про Доктора в історичному сетингу з елементами фантастики. 

Якщо вас не тригерять слова Kiev, russia, russians та Dmitri  в тексті 2001 року і ви готові закривати очі на деякі історичні неточності — Bunker Soldiers може бути непоганим варіантом, аби скрасити пару ваших вечорів, якщо ви не будуєте на нього великих надій.

Київський текст

Отже, як вже було зазначено на початку статті, однією з мотивацій для мене прочитати цей роман була можливість розглянути чи наявний і як працює в цьому творі київський текст і для тих хто не знає, що це маленький екскурс.  

Метою будь-якого міського тексту є осмислити самобутність впливу конкретної міської культури на свідомість реципієнта [1]. В межах київського тексту за Тамарою Гундоровою: “Київ поки-що не знайшов свою виразну семіотичну формулу…..Прикметною для його текстуальності стала ідея континуальної тяглості — відзначається спільний родовід міста, починаючи від старезного діда Києва і закінчуючи органікою новочасного Києва як райського саду” [2]. 

Там само:“київська фрагментарність має культурну, релігійну, етнонаціональну та географічну забарвленість. Російський Київ звичайно ототожнюється з булгаківським Містом, український – з Києво-Могилянською академією.Історичний Київ пов’язується із святою Софією і Лаврою, а географічний Київ - з Андріївським узвозом, котрий водночас виступає метафізичним вектором, що протиставляє верхнє і нижнє місто та нанизує їх на горизонтальну просторінь оспіваного Миколою Гоголем Дніпра. Є Київ радянський з недобудованою площею на місці Михайлівського монастиря і сталінським офіціозним Печерськом. Є Київ міщанський – з пам’яттю про Сталінку,про рекреаційну зону Святошина і про «печерських антиків», галерею яких описав Ніколай Лєсков і які, на його переконання, становили собою «оригінальний тип старожилої київської культури з запорізькою заправкою». Зрештою, є Київ з українською, російською, польською топікою.”

Додаючи щодо більш сучасного сприйняття Києва, бо Bunker Soldiers писався на початку нульових, за Я. Поліщуком [3]: “Колоніальні аспекти по-новому актуалізуються в сучасній українській літературі, яка відображає переоцінку цінностей, що супроводжує процес національно-державного будівництва. Місто знову постає як центр «історизації простору», оскільки пам'ять минулого не тільки ви-значає його власну ідентичність, а й впливає на формування колективної ідентичності широкої спільноти.”

Проте, що ж ми маємо в самому романі про Доктора в Києві?

Очевидно, що колоніальних аспектів від британського автора, що не те щоб розуміє наші контекст, чекати не приходиться. Весь текст Київ можна сприймати “російським”. Так, автор пише про Русь, проте використання термінів russia та russians протягом всього тексту створюють абсолютно іншу картину в голові читача, котрий, швидше за все не розуміє, що середньовічна Русь не те саме, що сучасна росія. Так само сюди докладається використання Kiev замість Kyiv, але тут я більш поблажливий. Все ж твір писався на початку нульових, ми самі тоді не то щоб використовували правильну англійську назву нашої столиці.

Єдиними нотками українського Києва є лише українські імена персонажів другого плану та й то з ними є проблеми. Чи записувати в ці нотки Софію Київську в принципі питання.

Але попередні два абзаци слабко стосуються київського тексту як такого, як в принципі і сам роман. Попри мої очікування “київської історії Доктора” та надій на київський текст, Bunker Soldiers в принципі не київська історія. Так, місце дії знаходиться в Києві, проте Київ як “персонаж” абсолютно не діє в творі. Києва як такого в принципі немає в романі. Всі дії твору відбуваються в локаціях, скажемо так, відокремлених від міста, хоч ті і знаходяться в ньому. Що дім воєводи Дмитра, що катакомби Софійського собору відокремлені від життя міста, хоч яким воно було під загрозою нападу монголів. Причому наявність в сюжеті катакомб під Софійським собором не означає активної залученості самого собору, бо той просто наявний на фоні. З іншої сторони Києво-Печерській лаврі взагалі не пощастило бути згаданою в тексті, так само як й іншим середньовічним київським пам’яткам.

Вулиці Києва, якщо такі і є в тексті, максимально знеособлені та не несуть жодної самобутності середньовічного Києва, не даючи читачу ні краплі конкретної міської культури. Лишаючи Київ блідою декорацією, котра існує щоб заповнити сцену для театральної постановки про монголів, прибульців та гру за владу.

Що сумно, адже пишучи про середньовічний Київ, Дей міг підтягнути такі ідентичності, як місто-храм, місто-тіло, місто-сад, що притаманні середньовічному Києву [2] і поставити його перед екзистенційною загрозою від орди монголів. Провести зв’язок Київ-Рим, з підв’язкою про занепад міста та падіння під натиском “варварів”. Сприймати останнє, не як опис монголів, а як термін тотожний до термінів несвій/нехристиянський (додаючи зв’язок Київ-Єрусалим на основі сакрального виміру та важливості Києва).

Історична точність

Очевидно, що від науково фантастичного роману, ще й від британського автора на початку нульових, сильної історичної достовірності не приходиться. Навіть сам автор в післямові до Bunker Soldiers пише:

A bibliography would be out of place here, but it is true to say that Robert Marshall’s Storm from the East was my first port of call for all things relating to the Mongols. Any historical or other errors are, of course, my own — bearing in mind the slippery excuse that the world of Doctor Who is not quite our own. 

Бібліографія тут недоречна, але можна сказати, що Storm from the East Роберта Маршалла була моїм першим пунктом призначення для всього, що пов'язано з монголами. Будь-які історичні чи інші помилки, звісно, є моїми власними - пам'ятаючи про слизьке виправдання, що світ Доктора Хто не зовсім наш власний.

Так само в короткому інтерв’ю на старому сайті Доктора Хто [4]:

Bunker Soldiers essentially evolved out of my interest in the period in general and the Mongols in particular (there was a documentary series called Storm from the East, that I reference in the book, that was especially fascinating). I had come up with something similar before - for a three-part novel about 'season 6b' that the three of us had pitched to Virgin - but that involved werewolves and so on. (Do you detect a running theme here? Nothing's ever wasted.)

I just went back to my original setting and characters and expanded things from there - I wanted a real, epic, Marco Polo-esque feel to everything - and pushed the SF and the monster into the shadows as much as possible.

I was fascinated with the idea of the Mongols - just a bunch of humans - seeming as terrifying and frightening as 'real' aliens to the inhabitants of Kiev. I'd always planned for large elements of it to feel like a straight historical, but with just enough oddness - and some intentionally jarring POV sequences/flashbacks - to keep the reader turning the page.

«Бункерні солдати», по суті, виросли з мого інтересу до цього періоду загалом і до монголів зокрема (був документальний серіал «Буря зі Сходу», на який я посилаюся в книзі, і який був особливо захоплюючим). Я вже придумував щось подібне раніше - для трисерійного роману про «сезон 6b», який ми втрьох подали на розгляд Virgin, - але там були перевертні і таке інше. (Чи відчуваєте ви тут наскрізну тему? Ніщо ніколи не пропадає даремно).

Я просто повернувся до свого оригінального місця дії та персонажів і розширив його - я хотів, щоб все було по-справжньому епічно, як у Марко Поло - і відсунув наукову фантастику та монстра в тінь, наскільки це можливо.

Мене захопила ідея, що монголи - просто купка людей - здаються киянам такими ж жахливими і страшними, як «справжні» інопланетяни. Я завжди планував, що великі елементи роману будуть схожі на справжню історію, але з достатньою кількістю дивацтв - і навмисно несподіваних кадрів від першої особи (POV), щоб змусити читача перегортати сторінки.

Тож логічно припустити, що автор не обов’язково досліджував далі за теледокументалку від Роберта Маршалла в своїй бібліографії з дослідження теми.

Проте мені видається цікавим розібрати історичні неточності, що були помічені мною в цьому романі з двох причин:

1. Коли мені ще випаде така можливість, враховуючи що історію рідного міста я знаю краще ніж всесвітню?

2. Дуже цікаво спостерігати уявлення закордонних авторів про історію твоєї країни в розрізі часу написання роману та наявних на це впливів.

Насправді основні неточності стосовно Києва в сюжеті можна зібрати в всього дві віхи — воєвода Дмитро та Софійський собор. Але воно і зрозуміло, бо як вже було написано вище твір не так щоб київський, його дія розташовується на стовпах будинок Дмитра-катакомби Софійського собору-орда монголів. Очевидно що орда монголів не може мати проблем з історичністю Києва, та й про монголів правди заради не так багато в сюжеті.

Неточність щодо воєводи Дмитра і те, що витікає з цього

Скажу відразу, що з існування самого воєводи Дмитра нема проблем, він дійсно сидів у Києві та керував під час облоги монголами в 1240 році. Проте в автора є проблема з тим, хто поставив Дмитра на чоло міста.

Мартін Дей послідовно пише, що Дмитро був ставлеником князя Михайла (Чернігівський) і лишився керувати Києвом після втечі князя. Автор настільки пов’язує Михайла та Дмитра, що прописує в тексті те як князь довіряв воєводі, хоч Дмитро не завжди був з ним згоден і мав конфлікти.

Dmitri was a powerful man, whose athletic form complemented the grim authority of his office, but in situations such as this he seemed even more imposing. Isaac had more reason than most to have seen the governor’s humour and warmth when the circumstances so demanded - but he also remembered that Dmitri had never ceased to rigorously pursue what he felt was right, even if that brought him into conflict with Prince Michael. On more than one occasion, he had faced being stripped of office for seeming impertinence, only for the prince to eventually concede that Dmitri had been right all along.

Дмитро був сильним чоловіком, чия спортивна форма доповнювала похмуру владність його кабінету, але в таких ситуаціях, як ця, він здавався ще більш імпозантним. Ісаак мав більше підстав, ніж інші, бачити гумор і теплоту губернатора, коли цього вимагали обставини - але він також пам'ятав, що Дмитро ніколи не переставав неухильно домагатися того, що вважав правильним, навіть якщо це приводило його до конфлікту з князем Михайлом. Неодноразово він стикався з тим, що його позбавляли посади за удавану зухвалість, але принц врешті-решт визнавав, що Дмитро був правий з самого початку.

I am Dmitri, appointed by Prince Michael as the one governor of Kiev. I greet you with respect and, I hope, in peace.

Я - Дмитро, призначений князем Михайлом єдиним воєводою Києва. Я вітаю вас з повагою і, сподіваюся, з миром.

Суть в тому, що Дмитро був ставлеником і боярином зовсім не князя Михайло Чернігівського, а князя Данила Галицького. Михайло дійсно тримав Київ проте в 1239 році покинув місто і дійсно втік, так як монголи спалили його вотчину себто Чернігів. користаючись моментом Київ займає Данило Галицький і станом на 1240 рік місто саме під владою Данила та Галицько-Волинського князівства. І саме Данило ставить Дмитра київським воєводою. 

Тож всі звороти проте, що Дмитро ставленик Михайла і ще більше, що Михайло міг позбавляти воєводу посади є дивними, адже той в принципі у владі іншого князі та іншого князівства. Так само як і слова хана Батия про Михайла не мають сильного сенсу:

We are mindful of your bravery — whereas news of the cowardly flight of Prince Michael and his family has reached even our ears. How dare he leave his people behind to suffer! When we capture him, he will pay a price in keeping with his neglect of his people!

Ми пам'ятаємо про вашу хоробрість - тоді як звістка про боягузливу втечу князя Михайла та його родини досягла навіть наших вух. Як він посмів залишити свій народ на страждання! Коли ми його схопимо, він заплатить ціну, що відповідає його нехтуванню своїм народом!

Закономірно після ігнорування Мартіном Деєм існування Данила Галицького в ігнорування йде ціле Галицько-Волинське князівство. Бо так, хоч на час монгольської навали і сам князь Данило був в умовній еміграції і орда спокійно після Києва пройшлась по Галицько-Волинському князівству та все ж абзац з роману, що наведений нижче, є повним абсурдом. 

Kiev was next, less than a hundred miles away. Isaac stared at the awesome path carved by the Mongols through Europe. The principalities of Russia had already fallen, and beyond Kiev lay only the quaking states of Poland, Bohemia, Austria and Hungary. At no point had the progress of the horsemen been even halted; at no battle or capitulation had any knowledge been gained that might assist in future struggles against the horde.

Київ був наступним, менш ніж за сто миль звідси. Ісаак дивився на величезний шлях, прокладений монголами через Європу. Руські князівства вже впали, і за Києвом лежали лише тремтячі держави Польщі, Богемії, Австрії та Угорщини. Жодного разу просування вершників не було навіть зупинено; в жодній битві чи капітуляції не було здобуто жодного знання, яке могло б допомогти в подальшій боротьбі з ордою.

Бо як могли пасти всі руські князівства і тільки Київ відділяє Європу від монголів, якщо прямо за ним було ціле князівство, в яке Київ в той час де юре входив проте навіть не був столицею! Враховуючи, що після повернення з еміграції Данило Галицький не тільки поверне владу в рідному князівстві, а й вестиме дипломатичні відносини з самою Золотою Ордою та ханом Батиєм. Тож це доволі дивно. 

Можу тільки висловити припущення, що відсутність Галицько-Волинського князівства та Данила Галицького може бути пояснено тим, що автор користувався якось російською історіографією, що ставить в увагу князя Михайло, що покинув Київ в 1239 році, підв’язуючи до нього Дмитра. Але це чисто мої неперевірені підозри на основі того, що серед усіх персонажів русичів, які носять українські імена, лише Дмитро зветься Дмітрій (Dmitri). Проте перевірки цій тезі немає, бо нема моєї сили копатися в російській історіографії.

Неточність щодо Софійського собору

Швидше за все викликане тим, що автору водночас треба були катакомби в сюжеті та підв’язати до історії те, що Софійський собор пережив напад хана Батия. А також тим, що, швидше за все, не маючи досвіду перебування в Києві злиття Софійського собору та Києво-Печерської лаври в одне ціле з краплею гіперболізації.

Іншими словами Мартін Дей вигадує катакомби під Софійським собором! Ще такі собі не маленькі каткомби:

I finished my descent and examined my surroundings as keenly as the limited light allowed. It seeined that I was in a great, dark space, a void under the cathedral riddled with foundational columns and pillars. I hoped Olexander knew where he was going, and that there was a purpose to his exploration, for surely this was not a place well visited by travellers or guides. It would be easy to get lost in it, and wander in unwitting circles until overcome by exhaustion.

Я закінчив спуск і оглянув навколишній простір настільки пильно, наскільки дозволяло обмежене світло. Видно було, що я перебуваю у великому темному просторі, порожнечі під собором, пронизаній фундаментальними колонами і стовпами. Я сподівався, що Олександр знає, куди йде, і що його дослідження має певну мету, адже це не те місце, яке часто відвідують мандрівники чи екскурсоводи. Тут легко було б заблукати і блукати мимовільними колами, доки не здолає втома.

Далі створюючи з цих катакомб заплутану систему ходів, що поєднували собор та дім воєводи:

I have heard rumours of such tunnels,’ he said. ‘It was considered wise to link the ecclesiastical heart of Kiev to the civic - should a man from one wish to throw himself on the mercy of the men in the other. But the tunnels themselves are known, I am sure, to only a few souls. I have never seen them on any map or design of the city.

До мене доходили чутки про такі тунелі, - сказав він. Вважалося мудрим з'єднати церковне серце Києва з громадянським - на випадок, якщо людина з одного захоче кинутися на милість людей з іншого. Але самі тунелі відомі, я впевнений, лише кільком душам. Я ніколи не бачив їх на жодній карті чи плані міста.

І ситуація тут не так в тому, що під Собором ніколи не було ніяких каткомб, як те що під Собором в принципі не те щоб можливі якісь каткомби. Софійський собор стоїть на підмурку в глибину до 2 метрів [5], що власне і створює передумови до відсутності катакомб. 

Ще однією неточністю є використання латини для позначення мови віри — християнства, хоч такий випадок всього один. Проте закономірним є використання латини в назвах розділів, що швидше за все викликано бажанням автора зімітувати важливе місце віри в середньовіччі. Проте робить помилку, екстраполюючи західну традицію християнства на східну, бо чого грецька церква мала б використовувати в церковному служінні латинь замість грецької та церковно-слов’янської? Сюди ж додається згадка інкубів від Євгена, хоч це знання і може мати певне підґрунтя, бо як знать він міг мати певні контакти з “латинським” світом.

Джерела:

1. Лавринович Л. Б. Міський текст у сучасній літературі. Актуальні проблеми слов’янської філології. 2010.Вип. XXIII. Ч.1. С. 310–320.

2. Гундорова Т. Романс як архетип київського модерністського тексту. Київ і слов'янські літератури. Київ, 2013. С. 217–233 

3. Поліщук Я. Імагологічний вимір Києва в художній літературі новітньої доби. Київ і слов'янські літератури. Київ, 2013. С. 389–399 

4. BBC - Doctor Who - Martin Day. Wayback Machine. URL: https://web.archive.org/web/20050406223914/http://www.bbc.co.uk/cult/news/drwho/2004/09/23/14433.shtml (дата звернення: 05.05.2025).

5. Молочкова Н. М., Ніщук Л. О. Історія будівництва та реставрації «Софії Київської». Світ геотехніки. 2016. № 2. С. 12–15. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/svitgeoteh_2016_2_4.