Classic Villains Trilogy — відгуки на аудіодрами
- Ярослав Назаренко
- 28 серп.
- Читати 23 хв
Оновлено: 1 вер.
Відразу скажу, що насправді три аудіодрами, про які я писатиму нижче, не те щоб якось пов’язані сюжетно. Все, що їх пов’язує це: П’ятий, Сьомий та Шостий Доктори у своїх історіях зустрічають антагоністів з класичного серіалу; вони всі виходили у The Monthly Adventures одна за одною і були умовною прелюдією до Zagreus'a, хоч останній з ним теж не пов’язаний сюжетно.
Насправді ці чотири аудіодрами інколи об’єднуються фанатами в неофіційну тетралогію. А назва Classic Villains Trilogy для об’єднання Omega, Davros та Master виникла у 2020 році, коли вони додавалися як цифровий бонус до одного з випусків Doctor Who Magazine.
І якщо ми вже записали випуск подкасту про Zagreus, я подумав то чому від вас ховати думки й про ці аудіодрами.
Omega
The Monthly Adventures №47
Nev Fountain
2003 рік
Неймовірна аудіодрама!
Поки ця аудіодрама це маж найбільш улюблене зображення Омеги у франшизі! І, враховуючи, що цього року в нас було повернення Омеги в сезоні з П’ятнадцятим Доктором я просто не міг не порівнювати…
Хронологічно, що події цієї аудіодрами, що події епізоду The Wish World мають лежати після останньої з’яви Омеги в класичному серіалі — історії на чотири епізоди під назвою Arc of Infinity. І це просто не можливо спостерігати, як з одних і тих самих вихідних даних Нев Фаунтейн та Рассел Т. Девіс роблять кардинально різні речі з кардинально різними підходами.
І це навіть трохи смішно, бо Девіс, як я вже казав в нашому подкасті-обговоренні, дуже буквально прочитує слова: “I must be a God!”, — що були сказані Омегою в історії Three Doctors. Під якими малося на увазі, що за його заслуги володарі часу мають поводитись з ним як богом, але Девіс забуває читати між рядків і буквально робить його Богом. Тим часом Фаунтейн буквально вкладає у вуста Омеги репліку проте, що він НЕ бог. А далі прописує діалог між Омегою та Доктором, що буквально підтверджує мою тезу:
OMEGA
What I meant was, Doctor, how am I seen on Gallifrey? What stories do they tell of me now?
DOCTOR
What I meant was, Doctor, how am I seen on Gallifrey? What stories do they tell of me now?
OMEGA
You’re very kind, but I suspect the truth is somewhat different.
DOCTOR
(Not really listening) Well, what is truth, anyway...
OMEGA
Truth is important, Doctor. A story is nothing without truth. The truth is nothing without its own story.
DOCTOR
Really. Where is that wrench?
OMEGA
There was a statue made of me that they erected in the Great Hall of the Academy. As I watched it being fashioned I thought, ‘As long as that statue stands, so will my legacy’ But I realised it would crumble and erode, even on a planet that hides itself like a hermit from the passage of time. Then I thought: if I could shape the universe like that mason shaped his ebonite, then my name and my story would live untouched until the end of eternity...
DOCTOR
Well, that’s very poetic, but most people who think they can shape the universe tend to chip off an important bit they didn’t mean to - did I ever tell you about the time I met Praxiteles? There he was, carving his Venus, chatting away nineteen to the dozen. I told him to concentrate, but did he listen?
OMEGA
Is my statue still in its place?
DOCTOR
Ah, no — you see there was an invasion, lot of guns and shouting, and unfortunately it got damaged. I think they were repairing it, I did see it in a workshop somewhere...
OMEGA
You see... I should imagine it is forgotten... placed in a dark place and forgotten about... dusty and dilapidated...
DOCTOR
Now, there you go again with your self-pity. ‘Why do all the nice Time Lords hate me?’ Why do you think I’m helping you? It’s not often you get to work with one of your heroes.
OMEGA
Why, thank you, Doctor. This is... unexpected.
DOCTOR
Is it? Is it really? Can the great Omega have such a poor idea of how he is perceived by his own people? You were idolised by every Gallifreyan I knew. You were an inspiration, I tried to live my life by the values you set down, it’s no coincidence that we're actually very alike, you and me.
Тобто Омегу дійсно хвилює те як його сприймають на батьківщині. Особливо враховуючи, що події аудіодрами відбуваються після подій в Arc of Infinity, під час яких він намагався повернутися на Ґаліфрей та навіть під’єднувався до Матриці. Тобто зміг спостерігти як мінімум певну частину того, що про нього думають ґаліфрейці. І після вище наведеної розмови про це, ще згадають.
Проте, це не останній момент де події Arc of Infinity зіграють свою роль в сюжеті аудіодрами. Насправді, на одному ключовому моменті з класичного епізоду будується вся таємниця та основний поворот всії аудіодрами. Тому, зараз будуть спойлери.
Власне, ключовим поворотом в Arc of Infinity було те, що Омега копіював для себе тіло П’ятого Доктора. В котре він далі і вселився під кінець і в ньому ж його й повернули до антипростору. Я тримав це в голові, проте не дуже зважав на це. Так, головним героєм в аудіодрамі є той самий П’ятий Доктор, так антагоністом тут є Омега. Але це просто класичне повернення нічого більше, думаєш ти… Поки сюжет не перетворюється на Бійцівський клуб…
Так, так, так перші дві з половиною частини Доктор та Омега це насправді одна людина. Омега настільки добре скопіював тіло П’ятого, що окрім тіла скопіював його пам’ять та свідомість. Які тепер тусили в підсвідомості Омеги і дуже активно вилазили на зовні.
Тобто переважну частину аудіодрами відбувається фактично внутрішня боротьба, котра впливає на зовнішній світ і це породжує деколи дуже потужні сцени:
OMEGA
I'm... I am not... (As DOCTOR) But I am... not... Omega... I am... the Doctor... I am (OMEGA) Lord of Time, the (DOCTOR) Doctor, the saviour of the Time Lords... Omega, the (OMEGA) Protector of Gallifrey... I am (DOCTOR) the Doctor...? I am not... Omega... I am not a rat, or a cat or a bat... (OMEGA) I am... a mole and I live in a hole...
SCINTILLANS
Who are you to do this? Who are you?
OMEGA
(DOCTOR) I am... we are... (OMEGA) I don’t know.
Омега настільки, хотів повернутися додому, що несвідомо пожертвував для цього останнє, що в нього було — себе. Бо, згадаймо Three Doctors, перебуваючи біля чорної зірки Омега втратив тіло і тільки його свідомість затверджувала факт існування — думаю, отже існую.
Проте Омега тепер майже не існує, він розчиняється в собі, розчиняє себе в Докторі. Хто говорить в діалогах між Омегою та Доктором? Чи не є це насправді монологом, де Омега насправді говорить не зі скопійованою свідомістю Доктора, а зі своїми власними переживаннями? В такому ключі трохи по новому починають грати розмови про те, які історії про Омегу розповідають на Ґаліфреї, як намагання знайти собі місце в історії власного народу. І водночас намагання себе з неї викреслити.
І на останок потужно відіграється тема того, чиї спогади та думки формують тебе як особистість. Крізь всю аудіодраму протягається наративна нитка переживань та самобичування Омеги за вбивство розумного виду — Scintillans, — під час запуску його відомого експерименту, що дав ґаліфрейцям можливість подорожувати часом.
Починаючи майже з самого початку Омегу спочатку переслідують привид минулого колеги — Вандекіріяна, — потім привиди самих Scintillan’ів, й протягом всього цього Омега сам бичує себе за це.
Проте він бичує себе за те, чого не робив… Насправді це Доктор випадково вбив Scintillan’ів, коли рятував зовсім іншу расу. Це насправді Доктор весь час бичує себе за це, проте отримавши свідомість Доктора разом з його тілом, Омега проєктує цю ситуацію на себе. Він знає історії володарів часу про себе, він знає що вони по нього не повернулися і він намагається пояснити це для себе — сприйнявши вину Доктора за свою. Створивши ментальних привидів, які мали б катувати його за гріхи які він вважає своїми, бо так розповідала історія. Так історія з вуст інших сформувала, те як Омега сприймає себе.
Окремо самосприйняття Омеги гарно розкривається через історію про Пелікса:
OMEGA
Do you know a Peylix?
DOCTOR
I know of a Peylix. He was a figure from an old Gallifreyan fable. The Time Lord who wanted to know everything about everything.
OMEGA
How does the story go?
DOCTOR
Well, there was this theory, in the Old Times, that the universe needed to believe in magic, that if anyone actually understood how all the science worked, if everything got demystified, then all this fantastical technology would all pack up and stop working altogether. Then one day there was a lowly time plumber called Peylix who resolved to do just that, and to know everything about everything. Luckily for Peylix, his job was to get rid of all the quantum packets of time left over after the temporal experiments that clogged the vortex tubes. So, at the end of each day, he left work with some spare time under his robes, and used that spare time to study. So, he studied and he studied and he studied, and then he studied a bit more until finally he understood all there was to know. And then guess what...
OMEGA
Everything stopped working?
DOCTOR
Everything stopped working. The TARDISes, the food dispensers, even the cat-flaps. So the Time Lords brought Peylix before them and told him to leave, not just Gallifrey but the entire universe. So he did, everything started working once more, and Peylix was never seen again.
OMEGA
Interesting... Shall I tell you my story about Peylix, Doctor?
DOCTOR
Please do.
OMEGA
Once upon a time there was a lowly time plumber called Peylix, who worked alongside the Great Omega. You may have heard of the Great Omega.
DOCTOR
Slightly... I was never up on the more obscure figures in Time Lord history.
OMEGA
He wanted to know everything about everything, too. Omega didn't know how curious he was, and just how much he wanted to know everything, but Omega did find out eventually... when the Chancellery Guard came for Peylix in their laboratory, during a time experiment, and he was placed in a dispersal chamber. And guess what, Doctor?
DOCTOR
Peylix was never seen again?
OMEGA
Peylix was never seen again.
На перший погляд, ця історія просто показує нам те як Доктор та Омега дивляться на світ. Проте потім нам кажуть, що Омега і є Пеліксом. Насправді ці два варіанти історії репрезентують самосприйняття: і те, як він намагається бачити свою історію, і те, як інші її формували. Бо навіть ім’я Омега він отримав не з власної волі — викладач з академії завалив його на екзамені, поставиши йому найнижчу можливу оцінку, котру ніхто не отримував — омегу. І ця подія породила ім’я.
Ще раз підкреслюючи сутність сюжету — окрім нас самих нас формує те, що про нас думає оточення.
Та й в принципі історії та історія дуже важливі в контексті аудіодрами, починаючи з історії, що розповідають один одному Омега та Доктор, переходячи до персонажа володаря часу, що працює істориком. І закінчуючи тим, що весь сюжет розвивається на театралізованій екскурсія, котра мала б показати туристам “справжню” історію Омеги та володарів часу. Саме тому перша з’ява Омеги в сюжеті насправді не Омега, а просто актор. Вибачте, що зруйнував вам ще один поворот.
Окрім всього цього тут є й інші більш веселі та легші речі. І поки я згадав про веселе — ця аудіодрама неймовірна смішна. Що і не дивно, бо Нев Фаунтейн ще до співпраці з Big Finish працював над комедійними скетчами для одного з шоу BBC. Й гумор тут неймовірно добре поєднується з серйозними підтекстами твору.
Але і просто веселі цікаві лорні речі тут теж є:
Як воно працювати істориком у виді. що мандрує часом.
ERTIKUS
Don’t I know it. I've done no less than three documentaries on him. In the first one, he was a vicious tyrant, victim of a botched regeneration that made him bitter and twisted, and the murderer of the Arcalian consorts. Couple of years later, I have to do another series, because now everyone thinks he’s a noble warrior who worked his way up from the Chancellery guard, and protected the Arecalian consorts, and they were actually killed by his Castellan. Now, there’s talk of him being a nasty piece of work after all, and so yours truly has to go back out with the old vidibot and make another one...
Винайдення концепту ТАРДІС, що сумує. ТАРДІС одного з персонажів аудіодрами була настільки прив’язана до свого власника, що після його смерті просто зникла з реальності. Бо не могла далі жити без нього.
Можливість новіших моделей ТАРДІС маскуватися під людей… Ось тут варто визнати, що краще не уявляти весь цей процес. В сюжеті є дві милі пенсіонерки, у висновку виявляється, що вони: 1) з майбутнього; 2) одна з бабусь це просто ТАРДІС, що маскується… Тобто, щоб кудись полетіти одна пенсіонерка має якось ввійти в іншу… Я не знаю як це має працювати й навіть не хочу уявляти…
Цікаві факти про політичне суперництво Рассилона та Омеги. Й те, як Расиллон намагається підсидіти свого опонента (фішка, що буде з’являтися і далі, наприклад в Zagreus). І з цього витікає цікавий факт про Руку Омеги:
DOCTOR
I think the clue’s in the next bit... "And in his remorse Omega did..."
ERTIKUS
And in his remorse at what he had done, Omega, did place Vandekyrian’s remaining hand in the stellar manipulator so that he would have a hand in the great project that he had helped bring into being. And henceforth the stellar manipulator was known to all as “The Hand of Omega”.
DOCTOR
Yes, I was never quite sure why it was called the “Hand of Omega”. I mean, why not the “Hand of Vandekyrian”?
ERTIKUS
Most of these things boil down to politics. Vandekyrian was not very popular at the time as you could imagine, neither was Rassilon, who was thought by many to be behind Vandekyrian. Rassilon was a politician. Now, what does any politician do when a bitter rival dies in glorious circumstances?
DOCTOR
What else? Honour him up to the eyeballs. How can the followers of Omega attack you when you're painting yourself as his greatest fan ever?
Насправді дуже гарна аудіодрама, котру дуже варто послухати.
Davros
The Monthly Adventures №48
Lance Parkin
2003 рік
На диво, прям дуже актуальна аудіодрама як на наш час. Для світу — персонажа власника корпорації, котрий вважає, що корпорації мають керувати всесвітом і нема нічого кращого за структуру корпорацій, і вони мають право керувати. Такий собі Ілон Маск. Для українців особливо актуальна враховуючи, те як частина американців та європейців ставиться до росіян.
З останнього й почнемо. Події аудіодрами розвертаються за декілька століть/тисячоліть після кінця війни між далеками та людьми. Самі далеки вже давно переможені, а Даврос вважається мертвим.
Попри всі злочини Давроса, те що він і далеки по факту нацисти, частина “сучасного” суспільства у світі аудіодрами вважає, що насправді ми всі просто не зрозуміли Давроса, власне однією з таких є одна з основних другорядних персонажів твору — Лорейн, докторка історії та дружина мультимільярдера.
І це насправді прям дуже гарно працює протягом всієї історії. Лорейн щиро вірить в те, що Даврос хороший, ми просто його не розуміли. Так само, як багато хто зараз на Заході виправдовує радянський союз, Сталіна, не таких росіян, Навального й тому подібне. От тільки тут персонажка все ж зустрічається лицем до лиця з реальністю, з тим ким її ідол є насправді. Це прям гарно прописано, як Лорейн спочатку щиро звеличує і захищає Давроса, але з часом, чим більше з ним спілкується, тим більше починає сумніватися.
Чесно, в цій під історії, мені найбільше сподобалась сцена, коли Даврос спокійно розповідає Лорейн про те як він вбив, жінку, яка його кохала, просто тому, що відчував від неї надуману небезпеку. А Лорейн в останніх спробах виправдати його намагається переконати Давроса, можливо зараз би він повівся інакше; перекласти провину на жінку, знайти раціональну причину. На що Даврос спокійно каже, що вбив би її знову і тільки тому, що бачив в ній загрозу.
LORRAINE
You... wait, I don’t understand. Shan betrayed you to the Valron.
DAVROS
No.
LORRAINE
She was seeing him behind your back?
DAVROS
Pardon?
LORRAINE
She was unfaithful to you?
DAVROS
Shan and I were not romantically involved.
LORRAINE
But you loved her?
DAVROS
I told you: I am incapable of that.
LORRAINE
That’s what you told me, yes. But you also said she was beautiful, that you admired her. That her mind rivalled your own. It’s the job of the historian to see the motivations and forces that drive events. Perhaps I see what you can not.
DAVROS
I thought you said you didn't understand me. That you needed to hear it first hand. Shan said it herself - we were two creatures in the same evolutionary niche. Only one of us could be the greatest scientist.
LORRAINE
What?
DAVROS
It is the same throughout the universe — Thal and Kaled, Neanderthal and Homo sapiens. Only one could survive.
LORRAINE
But what happened?
DAVROS
I had collected my evidence. That which I couldn’t collect, I created. I had Councillor Valron arrested for consorting with the enemy. All his associates were rounded up and executed.
DAVROS
I smiled as I watched Shan hang. (Beat) Mrs Baynes?
LORRAINE
But... she...
DAVROS
It was her or me.
LORRAINE
No. She was no threat to you.
DAVROS
She would have been.
LORRAINE
Not if -
DAVROS
Mrs Baynes, you don't see it, do you? You don’t see the same patterns occurring and reoccurring throughout my history? Throughout all history? The solutions, too, are always the same. Radical solutions require ruthless action against those who would block them.
LORRAINE
The Doctor says you are a monster.
DAVROS
Ah yes, the Doctor. My equal. My rival. For a moment, I didn’t believe him. I thought I could change.
LORRAINE
You haven't?
DAVROS
I can't. I see that now. Talking to you about history and destiny and patterns and motivations has given me a new perspective. I see now that it’s like those corpses in the food rendering plants. We can disguise nature, but we can’t change it.
LORRAINE
People can change. Rectify their past mistakes.
DAVROS
I made no mistakes.
LORRAINE
Shan. If you had your time again, wouldn’t you go back and save her?!
DAVROS
No.
І оцей під сюжет про зустріч з реальністю прям шикарний. Швидше за все, у нульових воно писалось більше в розрізі погляду на праворадикальні угрупування, котрі в погляді автора, мали б зустрітися з реальністю їхніх ідолів. Але у наш час воно грає трохи інакше, проте так само сильно.
В принципі, Давроса як персонажа дуже сильно досліджують в цій аудіодрамі, починаючи від дослідження його мотивації, переходячи до його перших кроків і закінчуючи тим чи може він змінитися на краще.
На останніх словах ви могли б подумати: “О ні… Ще одна історія про те, що лиходій завжди може змінитися на краще”, — але добре, що я вже вставив цитати Давроса вище. І видно, що ні — не може. Це якраз класно. Серед сучасного моря творів про неоднозначне зло й можливість зміни, ця аудіодрама чітко проговорює: “Ні, не кожного можна змінити на краще. Інколи жахливі люди це просто жахливі люди”.
Цікаво було спостерігати, як це все доходить до самого Давроса. Адже після років ув’язнення, після того, як Лорейн з чоловіком його витягли та запропонували працювати науковцем на їхню корпорацію, Даврос дійсно думає, що може змінитися. Він починає бути добрішим, наче як співпрацює з Доктором, попри критичне ставлення останнього, намагається своїми знаннями покращити життя людей.
Проте, протягом роздумів, спілкування з Лорейн, й заглибленням в себе та свої спогади заради розмови з нею, він усвідомлює, що не хоче змінюватись. Йому це не треба, він вже там де він хоче бути. І не тому, що він страждав через війну з талами чи якісь травми, а тому, що він просто такий який є.
Останнє, загалом, дуже гарно підкреслюється в ситуації з Шаною, котру я цитував вище. Бо, окрім того, що він її вбив просто через заздрість та відчуття небезпеки, Даврос ще й використовував її до цього. Використовував її закоханість в себе. Даврос привласнював її наукові здобутки, бо ідея далеки належали саме Шані, проте дороблене в парі дослідження Даврос привласнив собі. Історія життя Давроса, попри всі неоднозначності, незгоди та страждання через які він пройшов, показує, що він жахлива істота й ніщо не може його виправдати.
Ще одним веселим фактом про Давроса у цій аудіодрамі є його стрибок від нацизму до комунізму, що з однієї сторони звучить доволі смішно, а з другої показує, що ці ідеології доволі недалекі одна від одної. Але мені було переважно смішно) Плюс, сумніваюсь, що західні слухачі достатньо зрозуміли цю фішку, враховуючи що і сама аудіодрама, окрім сюжету з Давросом, ще й має антикорпоративні нотки, а не антикапіталістичні. І власне чітко проговорюється, що так корпорації, це погано, але просто замінити капіталізм на комунізм — це не вихід, бо, по-перше, комунізм це шляпа, а по-друге, різка зміна системи призведе до кризи. До останнього є доволі цікава сцена в аудіодрамі:
DOCTOR
I’ll take that, if you don't mind. (Мова про річ, яка може повалити "капіталізм", — коментар Яра).
BAYNES
Wait a second — how do I know you won’t use it? You're no fan of the corporations.
DOCTOR
If the corporations fall, so does human civilisation. Who'll fly the supply ships, or run weather control? Who'll grow the food and clear up the waste? Who'll run the hospitals? There will be anarchy, all across the galaxy. Worse than anarchy. Remember what Willis told us, Baynes - Davros is ready to step into the breach. We have to stop him. Just... just give me a Moment.
Частина західних слухачів частково через цю сцену, частково через те, що персонажів власників корпорації зробили “занадто людяними”, вважають що ця аудіодрама про-корпораційна. Хоча при прослуховуванні очевидно, що це не так, просто для боротьби з корпораціями треба підходити свідомо та грати в довгу, а не “зараз ми в одну секунду знищимо корпорації зробимо комуни і як заживемо щасливе життя”.
Master
The Monthly Adventures №49
Joseph Lidster
2003 рік
В центрі аудіодрами Володар, що розкладається разом з Сьомим Доктором. І сюжетно історія Володаря тут, схожа на підсюжет Володаря, що розкладається, в значно пізнішому Masterful в розрізі того, що тут, що там саме ця версія Володаря намагалася прожити мирне життя. Хоч і за різних умов.
Насправді Master це доволі готичний сюжет, що за своєю суттю — історія про Смерть; що за своїм вайбом; що за сюжетними дрібницями та свідомими кліше. До прикладу, основна частина аудіодрами починається під час того, як сеанс окультного гадання друзів пішов не за планом (хоч це і не мало якихось супер містичних передумов у висновку). Та й, в принципі, це похмура історія в замкненому напівдоглянутому маєтку, з натяками на Доктора Джекіла/Містера Гайда зі Смертю як персонажем.
До речі, так. Тут є Смерть. У світі Доктора Хто існує Смерть як реальна істота, так само як Час, Біль і т.д. Тож якщо хтось з вас жалівся на Богів в ері П’ятнадцятого Доктора, то вітаю вас! Це все було ще в еру Диких Часів. Ну і власне так, Смерть була однією з богинь/богів котрим поклонялись на Ґаліфреї до падіння культу Піфії. Звали себе Вічними й були близькими чи тотожними істотами до інших “божественних” істот таких як Вартові чи інші Grade Old One’s. Насправді у романах від Virgin в Доктора доволі довга історія зі Смертю, а сам він є чемпіоном Життя або Часу.
І власне сюжет цієї аудіодрами теж випливає з довгої історії стосунків між Доктором та Смертю. У цьому випадку, Сьомий уклав з останньою домовленість, аби Володар (раптово чемпіон Смерті) прожив десять років як звичайний чоловік, без своїх спогадів, тяги до руйнування та нахилів, що йшли від Смерті. Доктор, своєю чергою, має власноруч вбити Володаря, коли ці десять років закінчаться. І саме в день вбивства й відбуваються події.
Тому майже весь хронометраж — Володар, що розкладається, насправді не Володар, а — Джон Сміт. Добрий хірург з амнезією, що врятував тисячі житів на цій колонії й просто намагається зрозуміти ким він був до того як втратив пам’ять. Та й взагалі Джон — сонечко.
І якщо це вам нагадує самого Доктора, ну не знаю, десь Human Blood чи ще десь подібно, то так… Володар з амнезією тут дійсно дуже схожий з Доктором… І навіть не просто так! Схожість між Доктором й Володарем тут підкреслюється доволі цікавим чином. Не так, що вони дві сторони однієї монети і є логічними відображеннями один одного. У цій аудіодрамі все цікавіше… Насправді Володар й Доктор мали всі шанси помінятися місцями у своїх історіях.
Це гарно витікає з того як Доктор і Смерть розповідають свої версії історії того, як Володар став на стежку вбивств і став чемпіоном Смерті.
Версія Доктора:
DOCTOR
(Sad and quiet without any anger in his voice) And so the stranger spoke. He told him of two young boys, growing up together in a land far far away from Perfugium. Two boys, so alike that many considered them more as brothers than as friends. Their world was one of rules — a stuffy, class-driven society. And as Jacqueline Schaeffer had striven to escape her social chains so they strove to shatter their own.”
Two young children laughing as the DOCTOR speaks.
DOCTOR
They would run away from their classes, run free through fields and forests. Often, as they tired of running, they would sit by the river and stare up at the stars. They would talk of how one day they would be truly free, and how they would wander the stars and see the universe. They were united in their yearnings to escape and be free. They were, however, also united in their suffering at the hands of another.
The laughing stops.
DOCTOR
Another boy would torment and bully them for he saw them as simply ants. One day the ants revolted. They had been playing on the banks of the River Lethe when Torvic — for that was the bully’s name — appeared.
A child laughing mockingly.
DOCTOR
He wasn't evil. He was just another naughty young child, trying to break the rules. He found the two boys sat by the river. Without warning, he jumped. Pulled one of them down to the water, grabbed his head and pushed it into the flowing stream. The mocking child’s laugh now as if heard from underwater. Someone struggling to breathe in water.
DOCTOR
(Still calm and sad) The child struggled. Struggled vainly as the water went up his nose and down his throat. Torvic wasn’t going to drown him. He was merely... well, he was merely doing what bullies do. Seeking control.
Fade down the laughing and underwater SFX.
MAN
But... but what about the other boy? What did he do?..
DOCTOR
This is where it all began. Usually when Torvic tormented one of them, the other would sit and wait. Helpless. But this time... this time something awoke in the other child.
A child screaming in rage fades up from silence. This mixes with the other child’s spiteful laughter.
DOCTOR
This is where it all began. The other boy felt the anger, the rage, the bloodlust rise up in him. A blind fury, an anger... sick with anger... he charged at Torvic... (pauses then quieter) stopping only to pick up a large stone on the way...
A stone crunching into a skull suddenly interrupts the scream and the laughter. A pause then a splash as a body hits the water.
DOCTOR
(Almost whispering) Torvic never stood a chance. The murderer pulled his friend from the water and they stood there in silence. Watched as the blood flowed from Torvice’s shattered skull. Watched as the blood flowed into the stream. Watched, unable to comprehend what one of them had done. The other boy, being of a sounder mind, realised immediately what punishment they would face.
MAN
But... but they had only been trying to protect themselves!
DOCTOR
(Sadly remembering) One of them had taken a life! They knew that if they were caught, they would never realise their hopes for freedom. They would never see the universe.
MAN
What did they do?
DOCTOR
They pulled Torvie’s corpse from the river. They pulled him onto dry land. They covered his body in branches from the trees. Then, together, as one, they set the funeral pyre alight.
A fire burning.
DOCTOR
And together, holding hands, they watched as his body burnt. They watched as Torvic’s skin bubbled and burnt and became smoke. They watched as they sent him back to Nature.
Fade down the fire.
MAN
And they were never caught?
DOCTOR
They were never caught. They returned to their homes as if nothing had happened. And, as the years went by, the boys grew up and apart. They never once spoke again of that dreadful day. Years later, one of them left their home, for reasons too complicated to go into. And he became known as the Doctor. He travelled the universe, always with friends, doing good wherever he could. Perhaps... perhaps to, in some small way, try and make up for what he had done that day. The other, the one who had smashed Torvic’s head into a bloody pulp, became distant as the guilt and hatred ate away at him. Gnawing at his soul. He too left their home. He too travelled the universe, but always alone, doing... doing whatever he could to survive. But... but, something was growing inside of him... evil. Wherever he travelled, so he brought death. He had no motives, no reasons... he was the Master.
MAN
(Quiet) And that’s who John Smith is?
DOCTOR
And the stranger told them of the Master. He told them of his ridiculous schemes and plans. His plans to control the universe. He had no motive. There was no reason! There was only one certainty with the Master and that was that he would bring Death. He was, beyond all doubt, evil! He told them of worlds destroyed and families devastated. He told them of how the Master would kill and kill and kill, of how thousands... no, millions had died at his hands. His once accomplice, his oldest friend, the Doctor, became his oldest foe.
Насправді вже ця версія цікаво грається з моральністю Доктора. Це цікава деталь, що дорослий Доктор робить все це добро задля очищення себе в своїх очах за те, що просто сидів й дивився, як малий Володар вбив їхнього однолітка.
Але версія Смерті, котра походу є правдива, прям б’є сильно. Для контексту додам: Джейд — це дівчина, що працювала на Джона весь час поки він жив у колонії, а далі виявиться, що насправді весь час це була Смерть, яка наглядала за Володарем і за тим чи Доктор дотримається угоди.
JADE
Poor little Doctor. Poor little Master. Nasty little Torvic. He deserved to die, didn’t he?
DOCTOR
(Devastated) No.
JADE
Then why did you kill him?
DOCTOR
(Devastated) I... I... didn’t...
A child sorrowfully moaning sounds with the same effect as when the DOCTOR was telling his story.
JADE
You did. Oh, we don’t blame you. You were just trying to save your friend. It seems there’s a bit of me in everyone. The ability to take another’s life. But as long as there’s justification... You really don’t remember, do you? I could never make up my mind whether you did or didn’t. You killed Torvic, Doctor, and by rights you should have been mine. You should have been the Master and he should have been you. But... well, others had plans for you and so I had to make you an offer. (Pause) I came to you that night as you lay there dreaming childish thoughts. I came to you in those dreams and we made the deal. I let you make the choice. You or him. You could live with the guilt and the torment and let it eat away at you until you became mine forever or you could be free and give your closest friend to me. And can you remember what you said?
CHILD
Take him.
DOCTOR
(Devastated) It's not true.
JADE
Oh, you know it is. You created the Master when you were merely a selfish child and you’ve been paying for it ever since. Can you smell the blood on your hands? For a while there is silence.
JADE
And what do you think, John?
JOHN
Is it true?
DOCTOR
(Devastated) I am... I’m so sorry.
JOHN
Then what else is there to be said or done. You! Why don’t you just destroy us both here and now. End this. We were children. Neither of us deserve this torment.
DOCTOR
(Stunned) You don’t blame me?
JOHN
You were a child. We both were. You killed Torvic to save me. You could not know what was to come.
І ось тут прям вау. Цей поворот: що насправді все, що врятувало Доктора від ставання Володарем, це всього лиш стертя спогадів та й усе. Наш улюблений герой весь цей час міг бути своїм же головним антагоністом. Й різниця між ними всього лиш випадок. Я чесно всім серцем обожнюю цю сцену — сам сюжетний поворот, те як Доктор розбити після почутого. І те як Джон, котрий вже знає, що він Володар, але стримує своє зле Я, не звинувачує Доктора. А підтримує його та пробачає йому дитячий проступок.
Власне, про Джона і Володаря. Динаміка доктора Джекіла та містера Гайда між ними просто неймовірна, починаючи від боротьби за тіло та те як Володар інколи перехоплював контроль і закінчуючи тим, як Джон згадує останні місяці й помічає дрібниці, які були знаками того, що Володар вже прокидається.
JOHN
Well... (Pauses) I had the first one about three months ago, not long after I moved into this house. I... I was helping a young lady give birth. She has been a patient of mine for a while and everything was going well. She pushed forth that new life into our world and I held him in my arms. A beautiful baby boy, so innocent his eyes weren't even open to the world. And as I held him I had this image... this thought that I could smash him to the floor! I could throw him with all my force and watch his helpless little body fall apart as it hit the ground, the blood splashing across the sterile white tiles. I could take his life as easily as I had helped bring him into the world!
Але в розрізі Джона/Володаря, мені найбільше сподобався фінал: Доктор відмовляється вбивати Джона, побачивши, що Володар може жити як нормальна людина. Проте, Смерть все ще хоче отримати або свого чемпіона, або тіло. Тому вбиває жінку в котру був закоханий Джон.
Остання ситуація, звичайно, доволі заплутана. Адже ця жінка була дружиною найкращого друга Джона і в той самий час закохана в нього, а за найкращого друга вийшла, бо так хотіла її сім’я. І Смерть вбиває її власне руками чоловіка, бо той не зміг витримати того, що його дружина кохає іншого.
Проте, чого ж цей фінал мені сподобався, бо не буду ж я просто радіти смерті простої жіночки. Власне Смерть після вбивства робить пропозицію Джону/Володарю: він може продовжити своє життя Джона, проте лишити свою кохану мертвою або Смерть відмотає трохи назад і Джон зможе вбити вбивцю своєї коханої до її смерті. Таким чином врятувавши її, але через вбивство він знову стане чемпіоном Смерті й у висновку перетвориться у Володаря. І тут цікаво, як Джон з відчуття великого кохання погоджується знову стати Володарем, тільки аби його кохана жила.
Джон всю аудіодраму виступає проти ідеалів Володаря і завжди їх засуджує, але готовий проміняти все це на життя коханої. Хоч після перетворення на Володаря ніколи не зможе бути з нею, тож це навіть не те щоб егоїстичний вчинок. Бо що так, що так він її втрачає.
Але з іншої сторони… Заради життя однієї жінки Джон погоджується тероризувати Всесвіт… Але не будемо руйнувати романтику.
Зі сторони Доктора в цій історії, окрім дослідження різниці між ним та Володарем, цікаво зображення того, як Доктор ставиться до останнього. Особливо в порівнянні з серіалом після відродження у 2005 році.
Між Десятим і Володарем Саксоном на фоні втрати всіх інших Володарів часу промальовується міцний зв’язок, дехто навіть скаже гомоеротичний. Настільки, що сам Володар буде маніпулювати своєю смертю, щоб Десятий страждав. Дванадцятий Доктор буде “перевиховувати” Міссі. Хоч, правди заради, й Міссі сама прагне змінитися. Тільки між Тринадцятою і Володарем Шпигуном була відкрита ворожнеча.
В цей час Сьомий в цій аудіодрамі сильно хороших слів для Володаря не знаходить. Він його не виправдовує й не зневажає — прямо називає монстром й каже, що все насилля Володаря не вмотивоване. Він шкодить істотам і світу просто, бо може, у погляді цієї регенерації Доктора Володар — це чисте зло.
Тому тут частково підсвічується питання: чому ж Доктор домовився зі Смертю за Володаря? Бо все-таки все ще хоч трохи любить/поважає його і тому вірить, що шанс ще є? Чи тому, що підсвідомо хоче загладити свою провину за те, що зробив Володаря Володарем?
У будь-якому випадку це рішення дозволило Володарю хоч трошки побути нормальним собою відчути життя та щиро закохатися. Якого б мотиву на це не мав Доктор.
Коментарі